Дитяча команда з маленького міста Сквира Київської області два роки поспіль грала у фіналі чемпіонату України Стрімкий м’яч (хлопці, 2006 р.н): у 2019-му учні ДЮСШ імені ЗТУ Воропая завоювали срібло, а в 2020-му - золото. Як Сквира вийшла на такий рівень результатів розповів 26-річний головний тренер Андрій Хомяк. У інтерв’ю сайту ФГУ він відповів на питання про свої підходи у тренуванні дітей та спілкуванні з ними, про фінансування команди і про суперництво з колективами з більших міст.
Коли ви відчули, що цього сезону ваша команда здатна стати чемпіоном України?
Ми були дуже добре готові цього сезону і готові до чемпіонату. Зіграли багато турнірів. Влітку - в Чорноморську, потім їздили на турніри у Данію та Німеччину, на початку вересня провели хороший турнір у себе в Сквирі. Вже по ходу сезону їздили грали на турнірах у Запоріжжі та Києві. Відбірковий етап чемпіонату України ми пройшли дуже легко – перемогли в усіх трьох матчах - із загальною різницею +77. Далі у Фінальній частині в Запоріжжі ми впевнено виграла у Чорноморська та у господарів - ДЮСШ імені Лагутіна.
Сквира вийшла у фінал, де грала проти Вишгорода. Цей матч, напевне, запам’ятається хлопцям на все життя.
Емоції були суперові: після гра діти плакали від радості. У Вишгорода одна з найсильніших команд України. Вони стали чемпіонами минулого року, перемігші нас у фіналі. Тоді ми дуже засмутились, адже наші команди – принципові суперники. Сквира та Вишгород - з однієї області, постійно зустрічаємось на турнірах.
Дуже добре у фіналі зіграв наш воротар Роман Хоменко. Ми вели в рахунку м’яч-два, але в кінці відпустили і основний час завершився нічиєю 17:17. Далі були семиметрові де ми забили всі кидки, а наш голкіпер взяв два кидки Вишгорода. Хочу сказати, що майже на всіх турнірах у нас практично немає замін – в команді 10 гравців.
Завдяки чому команда з міста із населенням у 16 тисяч мешканців вже два роки поспіль доходить до фіналу чемпіонату України?
Ми дуже рано почали тренуватись та грати. Коли я ще досить молодим хлопцем прийшов на роботу тренером, мені дали дітей 1-2 класу. Вже з 3-4 класів ми їздили виступати в Одеську лігу, в Білорусь, на інші змагання. Ми беремо досвідом. Команда пройшла багато турнірів і через це такий зараз такий результат. Дуже багато залежало від батьків. Вони завжди підтримували команду.
Турніри, переїзди форма – все це витрати. Як фінансується ваша команда?
У цілому, всі нам ідуть на зустріч. Отримуємо допомогу від Районного відділу освіти, року Районної міської адміністрації та батьків. Районний відділ освіти Сквири оплачує витрати на участь у чемпіонаті, а також виїзди ще на три турніри по Україні – один влітку, один перед зональними змаганнями, і третій - перед фінальним етапом чемпіонату. Також маємо безкоштовну залу для тренувань у нашій ДЮСШ імені ЗТУ Воропая. Минулого року Районна міська адміністрація видала нам один комплект ігрової форми та спортивні костюми. Ще два комплекти куплені батьками. Районна рада, коли вони мають фінансування, всім чим може, нас забезпечує. Відповідно до програми розвитку району, з бюджету можна виділяти гроші на інвентар, екіпіровку. На решту турнірів, а це ще 5-6 змагань, їздимо завдяки допомозі батьків, також від них маємо додаткову форму, липу.
Скільки всього турнірів ви граєте за сезон?
В минулому сезоні у нас було дванадцять турнірів, плюс чемпіонат України. Кожен турнір це 4-5 матчів. Ще сім ігор – у чемпіонаті.
Які у вас стосунки з батьками гравців?
Вийшло так, що батьки хлопців також займались гандболом. І зараз вони підтримують дітей. Є двоє батьків, які завжди їздять з нами на змагання, навіть возять своїми машинами. За можливістю батьки роблять все, щоб діти мали все і були задоволені. Є також спонсори, які допомагають. Чоловік, який раніше займався гандболом, грав у нашій ДЮСШ, зараз займається бізнесом і дуже багато допомагає нам. Приїжджає сам особисто, питає чи потрібна допомога і виділяє свої кошти.
Гадаю, в місті ваша команда добре відома.
Звичайно. У Сквирі їх знають всі.
Як ви стали тренером?
У 2010-му я завершив Броварське вище училище з гандболу, далі пішов навчатись у НПУ імені Драгоманова, а з другого курсу перейшов на вільне відвідування, щоб грати за команду Нетішина, яка виступала у Вищій лізі. Грав щоправда недовго - два з половину року. Потім повернувся до Сквири і в 19-ть років став тренером у ДЮСШ. З третього курсу суміщав роботу з навчанням.
Які залишились спогади про початок роботи з дітьми?
На початку було дуже важко – набрати дітей, самому перелаштуватись, зуміти все правильно показати маленьким дітям, які ще нічого не розуміють. Дітям зараз цікаві телефон, планшет. До зали вони вже не так хочуть іти, тому потрібно їх зацікавити. Потихеньку ми знайшли з усіма спільну мову, почали багато їздити на турніри. Зараз діти завжди ходять на тренування, просто так не пропускають, ставляться до гандболу досить серйозно.
Гандбол змінився. Раніше відбув більш силовим, дітей набирали пізніше і у вони були більш заохочені. Зараз же діти змінились – їх потрібно більше зацікавлювати, заохочувати змаганнями. Також, на мій погляд, їх потрібно раніше набирати. Ми вистрілили, тому що раніше почали грати. Інші набирають з третього класу, а ми набираємо вже з 1-го.
Чому саме важливо набирати дітей раніше?
Техніка кидка, ведення м’яча, розуміння гри – все це краще набувати раніше. Тоді нам легше і ми можемо конкурувати з такими командами, як наприклад у Запоріжжі. У них набагато більший вибір гравців. Населення Сквири – 16 тисяч, а у в Запоріжжі кілька сотень тисяч. У них в командах високі гравці, фізично значно сильніші за наших. Мої хлопці набагато менші і тому нам потрібно брати або швидкістю, або технікою. Наприклад ЗТР ми завжди виграємо доволі легко.
Як ви складали навчальну програму для дітей?
Багато чого я побачив у Броварах, коли навчався у БВУФК, також багато інформації – з інтернету, є групи у фейсбук з відео вправ та тренувань.
Можете назвати приклади?
Є група присвячена тому, як у Хорватії тренують воротарів. В іншій групі в фейсбук показані багато вправ для розвитку швидкості. Далі вже на своєму досвіді підбираєш вправи для дітей своїй команді. Щоб вони краще виконували, щоб їм подобалось. Завжди потрібно давати щось нове. Робити постійно те саме дітям не цікаво.
Якщо мати багато турнірів, чи вистачить часу на тренувальний процес?
Дивіться, ми не так багато їздимо - раз на півтора місяці. Нам вистачає часу аби вдома проаналізувати нашу гру, провести роботу над помилками, щось довчити, підготувати. Головне – щоб була зала. У нас в залі в нашому ДЮСШ зазвичай тренуються одночасно по дві команди, кожна - на півмайданчика. Але зараз ми вже тренуємось самі і це набагато краще, можемо розігрувати швидкий центр, швидкий перехід, все ще стосується швидкості.
Скільки тренувань має ваша команда 2006 р.н.
Шість тренувань на тиждень.
Хлопці встигають приділяти час навчанню у школі?
У цілому всі вчаться гарно. Встигають і там, і там. Є два відмінники, є такі хлопці, які вчаться на 8-9.
Розкажіть про ДЮСШ імені ЗТУ Воропая?
У нас працює шість тренерів, чотири – основних. У них по три групи. Ще два тренери працюють за сумісництвом. У них по одній групі. Взагалі ДЮСШ набирає дітей з третього класу, але оскільки тренери бачать, що легше набирати з 1-2 класів, то ми починаємо паралельно готувати собі наймолодші групи, проводим з ними по пару тренувань на тиждень, щоб вони звикали до зали.
Скільки груп у вас особисто?
У мене чотири групи, щодня маю по 3-4 тренування. У нас нестача тренерів, тому маємо працювати по заміні, брати додаткові групи. Раніше тренерів було набагато більше.
Федерація гандболу України цього сезону запровадили вимогу для ігор чемпіонату України Стрімкий м’яч: перші 10 хвилин першого тайму команди мають грати персонально в захисті, а наступні 10 хвилин захищатись за схемою 5-1. Як ви оцінюєте користь цих нововведень?
5-1– це і без того наш основний захист. А щодо персональної гри в обороні – це дуже добре. Діти розвиваються, вчаться грати на швидкості, починають мислити, як відкритися, отримати м’яч. Це дуже хороший підхід для розвитку дітей. Другий тайм вже можна грати із будь-якою тактикою. Але, наприклад, проти Запоріжжя ми завжди весь другий тайм граємо персонально в захисті. Адже із розстановкою 5-1 нам захищатись проти них нереально, вони дуже високі.
Чи використовуєте ви у роботі з найменшими дітьми міні-гандбол?
Так. Минулого року у нас був набір - 2011 рік народження. Ми взяли їх раніше саме для міні-гандболу. І в цьому році вже помітний результат. Міні-гандбол дає великий розвиток – діти гарно водять м’яч, кидають у стрибку, дійсно бачать поле. Тобто ми починаємо працювати з дітьми за підходом міні-гандболу, а далі вже переходимо на великий гандбол.
Наскільки вимогливим, можливо суворими ви є до дітей, яких тренуєте?
Гадаю не потрібно бути таким суворим, як це було прийнято раніше, коли діти боялися тренера, переживали. Зараз подекуди потрібно ставитись до дітей, як до друзів, не кричати, а все гарно спокійно пояснювати. Також я їх завжди налаштовую - до будь-якого тренування, до будь-якої гри завжди має бути серйозне ставлення. Під час матчі потрібно бути емоційним і завжди підтримувати дітей. Казати, що ви можете, у вас все вийде.
Федерація гандболу Україна