Івану Фучеджи у вересні виповнилось 70, при цьому у гандболі він вже 57 років і є найбільш титулованим тренером з усіх, які працюють в чоловічій Суперлізі України. Вся тренерська кар`єра Івана Івановича пов`язана з клубом «Донбас» (раніше - «Шахтар»), що раніше базувався у Донецьку, а зараз представляє Донецький регіон, а домашній матчі проводить у Запоріжжі. Минулого сезону «Донбас» виграв срібло та грав у фіналі Кубка України. Всього ж у тренерському активі Івана Фучеджи три золоті, три срібні та дев`ять бронзових нагород чемпіонату України, а також вихід у Фінал Кубка ЄГФ 1996 року.
Про своє ставлення щодо трагічних подій, що відбуваються зараз в Україні Іван Іванович розповів в інтерв’ю прес-службі ФГУ.
Іване Івановичу, де ви перебуваєте у ці дні?
Я зараз на своїй малій батьківщині – на півдні Бессарабії на Одещині. У мене тут рідний брат, багато родичів, друзі. Тут поховані наші батьки, діди. У нас, якщо піднятися на висотний будинок, то можна побачити острів Зміїний...
Через перенесення гри “Донбасу” у чемпіонаті виникла пауза і я приїхав сюди 23-го лютого погостювати на кілька днів, але 24-го лютого в Україну прийшло горе, почалася війна.
Що ви думаєте про те, що відбувається?
Як і весь український народ, я обурений. Це війна і вона завдає шкоди всім сферам та спорту також. Вони називають це операцією, ні – це справжня війна.
Спортсмени не люблять насильство, це гірше ніж гра без правил. У спорті змагання проходять із дотриманням правил національних чи міжнародних федерацій. Так і має бути між країнами: є договори, угоди. Наразі все це зруйновано, діє право сили. Але Україна витримає це випробування, і ми повернемось до нормального життя, а спортсмени повернуться до змагань.
Ви розцінюєте те, що відбувається, як напад з боку Росії?
Звісно, це чиста агресія, спроба окупації. Ми не панікуємо і сподіваємося, що переговори таки стануть можливими і вбивства припиняться.
Путін говорить про геноцид в Україні, утиски російськомовних, про націоналістів, мілітаризацію, про те, що народ перебуває в заручниках у влади...
Я сам гагаузо-російськомовний, але Україна це моя країна. Де я тільки не бував: від Півдня до Півночі, від Сходу, де я працював тренером у Донецьку 31 рік, і до Львова. І я нічого цього не зустрічав. Дурнів скрізь вистачає, але вони не вирішують і не є показником. Вирішують нормальні люди. А дурнів використовують, як правило, спецслужби, які потім роблять спецоперації.
Ніколи цього не було. У мене за всі роки вже 12-е покоління в команді. Були всі національності – повно росіян, грузини, вірмени, узбеки, татари, українці , болгари. Нещодавно у нас грав Вовка Кара, болгарин із мого села в Бессарабії, Саша Орліого – гагауз…
Зараз 21 століття, люди хочуть жити добре, ходити на видовища, а тут - доводиться озброюватися. Ми не чекали такого від північного сусіда. Тепер все вивернуто навиворіт.
Йде війна гинуть військові та мирні жителі ...
Що сказати: я молюся за українську армію, бажаю їм здоров`я. Бажаю, щоб вона перемогла та вірю, що перемога буде за нами.
Що зараз можна сказати простим росіянам?
У мене, як і в багатьох українців, є родичі у Росії. Всій Росії та Україні треба піднятися і сказати: "Ні війні". Не знаю, наскільки це буде почуто, але я б попросив росіян вплинути на цю військову машину. Щоб вона не вбивала українців, а залишалася вдома, замість того, щоб їхати на чужу землю і намагатися тут щось диктувати.
Дуже шкода людей, які зараз гинуть, багато хто – у молодому віці. Навіщо це потрібно? Моє гасло: ні, насильству, давайте грати за правилами, так як ми це робимо у спорті.
Федерація гандболу України